Свято-Покровська Церква

Чин Пасії та історія його виникнення

Із настанням Великого Посту богослужбовий Устав Православної Церкви передбачає звершення особливих служб та чинопослідувань, що допомагають віруючим людям наблизитися до покаянного настрою та намагаються розкрити велич звершеного через страждання Спасителя спасіння людей. Всі ці служби і чинопослідування здавна відомі Церкві і широко розповсюджені в богослужбовій практиці. Однак є і такі богослужіння пізнішого походження, що не знаходять свого відображення в Уставі, одним з яких є Пасія.

Слово "Пасія” походить із латинського слова passio, що в перекладі українською мовою означає «страждання», а слов’янською – «страсть».

Поява цього чину пов’язана із католицьким впливом на православне богослужіння. Саме на Заході у XVI-XVII стт. воно вперше з’являється з подібною назвою. Згодом це нововведення впровадили й протестанти. Цим чинопослідуванням католицький і протестантський світ закликали своїх вірних до співстраждань із Христом останніх днів Його земного життя, а особливо Хресної Смерті.

Західна традиція звершення Пасії була схожою скоріше на театралізоване дійство, під час якого декілька священиків (інколи одягнених у відповідне вбрання) по особах читали уривки зі Страсного євангельського читання. Читання супроводжувалося музикою та співом. Деякі західні композитори, наприклад, І. С. Бах, складали музику для Пасії («Страсті по Матфею», «Страсті по Іоанну»).

У нашій церкві це богослужіння з’являється із часу митрополита Київського Петра (Могили) (1596-1647 рр.). Він вважається укладачем цього чинопослідування вже для Православної Церкви. У православному вигляді Пасія являє собою послідовне читання євангельських уривків, що оповідають про останні дні й години земного життя Спасителя. Крім того, в цей чин були вставлені піснеспіви Страсної П’ятниці. Завершувалася Пасія здебільшого проповіддю. Тривалий час цієї практики притримувалися лише в деяких єпархіях нашої церкви, однак із кінця XIX ст. Пасія поширюється і в Російській Церкві. До кінця XX ст. Пасія широко розповсюдилася, і незважаючи на те, що вона не передбачена Уставом до обов’язкового звершення, на даний час звершується в Православній Церкві.

Твердження, що Пасія є виключно католицьким богослужінням, буде помилковим. У ній немає жодного католицького піснеспіву чи тексту, який би суперечив православній догматиці. Всі піснеспіви взято із Пісної Тріоді та богослужіння Великої П’ятниці.

Заслуговує уваги і той факт, що католицька молитовна практика традиційно відрізнялася яскравою емоційністю й чуттєвими образами. Католицька Пасія зосереджувала головну увагу на сфері почуттів людини, викликаючи у ній відчуття приналежності до відображуваних подій. Головним наслідком цього співпереживання була спроба збагнути, що відчував Христос, коли Його били, коли Він ніс Свого Хреста, коли був розіп’ятий і т.д. Через подібні переживання, відчувши весь жах останніх годин земного життя Христа, людина мала відчути власну провину за смерть Христа, збагнути свою гріховність.

Однак подібні душевні стани не можуть бути істинно духовними, оскільки нагадують скоріше відчуття спостерігача у театрі. Можливо, людина щиро та глибоко співпереживає гарно поставленому дійству, проте й далі залишається байдужою до власного духовного стану, не сприйнявши заклик до покаяння  як такий, що звернений особисто до неї.

У православному розумінні співпричасність стражданням Христа полягає, за словом апостола Павла, у необхідності розпинати плоть «з пристрастями і похотями». Слова й думки, а не емоційні переживання приналежності до історичного моменту, мають головне та першочергове значення у цьому богослужінні для православного християнина. Ми не були присутніми під час Страждань і Смерті Господа Ісуса Христа, і це богослужіння не переносить нас у ті далекі часи, коли Господь страждав на Хресті. Пасія вказує на причину Христових Страждань і Смерті – гріхи людські; подібно до метроному, допомагає побачити свій духовний стан. Чи слідуємо ми за Христом? Чи спроможні ми, як Господь, без нарікань, смиренно знести всі образи від наших близьких, а іноді і незнайомих нам людей? Чи знаходимо в собі таке прагнення до молитви, як бачимо це у Господа за розпинателів своїх? Чи докладаємо ми хоч якихось зусиль для боротьби зі своїми пристрастями, наслідуючи страждання, перенесені Богом за нас на Хресті? Якщо це так, тоді ми насправді стаємо причасниками Хресної Жертви Спасителя, оскільки праведне життя саме по собі є великим подвигом. Воно завжди пов’язане із зреченням власної волі, боротьбою з пристрастями. Якщо ми не прагнемо доброчесного життя, то тим зрікаємося Христа. І наші гріхи стають подібними до тих ран, які терпів Христос від Його розпинателів.

Таким чином головною причиною звершення Пасії є людська душа, яка слідує Христу або відкидає Бога. Віруючих закликають до покаяння у своїх гріхах та ретельного ставлення до свого духовного життя. Пасія ще раз нагадує людям про головну мету посту – покаяння і відродження свого духовного стану, щоб  стати гідними причасниками Світлого Христового Воскресіння.

Отже, незважаючи на те, що Пасія не належить до уставних чинопослідувань, вона знайшла своє місце у сучасній практиці богослужіння і стала традиційною особливістю Великого посту. Пасія завжди знаходила й знаходить живий молитовний відгук у серцях віруючих. Тому, спробувавши збагнути для себе її істинний зміст, безсумнівно, можна отримати велику духовну користь.